|
Якщо вичерпалася бадьорість...
Коли вранці людина прокидається без
почуття бадьорості та бажання йти на роботу,
схоже на те, що вона потрапила в тенета так
званого синдрому хронічної втоми (СХВ). Якщо це не
хвороба, а тільки комплекс неприємних відчуттів
– синдром, то як з ним боротися? До якого
лікаря-фахівця звертатися? Шукаючи відповіді на
ці запитання в бесідах з невропатологами,
ендокринологами, імунологами, терапевтами,
іншими фахівцями, ми дійшли висновку, що причин
виникнення цієї недуги кілька.
 Складність діагностики
полягає насамперед в тому, що важко розрізнити,
які саме захворювання спричиняють синдром, а які
є похідними, тобто виникають як його наслідки.
Але ця недуга все-таки точно визначається за
кількома основними ознаками. Серед них – швидка
втомлюваність, зниження працездатності аж до
цілковитої її втрати, періодичні й часті напади
головного болю з незрозумілих причин (наприклад,
за нормального кров’яного тиску). Все це до того
ж супроводжується підвищеною дратівливістю,
розладами сну, непродуктивністю розумової
діяльності, погіршенням пам’яті, нездатністю
сконцентрувати увагу, загальним депресивним
станом, болем у м’язах (міалгія), мігруючим
начебто ревматоїдним свербежем у суглобах
(артралгія).
Зазвичай СХВ розвивається
протягом кількох місяців з наростанням
означеної симптоматики і, як правило, після
інфекційного захворювання. Або, навпаки,
починається з різкого підвищення температури, як
при ГРЗ, грипі чи ангіні. Щодо останнього, то
справді збільшуються й запалюються піднебінні
мигдалини, шийні лімфатичні вузли, виникає дертя
в горлі, кашель, нежить (вазомоторний риніт).
Ознаки СХВ відомі здавна,
навіть спонукали до написання літературних
творів (згадаємо хоча б феномен Обломова). Але
об’єктом цілеспрямованого наукового
дослідження й офіційного визнання як
самостійного різновиду нейрофізіопатології СХВ
став лише 1984 року завдяки лікарям Пітеру Чені та
Девізу Петерсену, які вперше зафіксували спалах
недуги в містечку Інклайн Вілледж (штат Невада,
США). Лабораторні аналізи засвідчили наявність у
крові хворих американців вірусно-герпетичних
інфекцій, що, як відомо, вражають передусім
імунну та центральну нервову системи (ЦНС). Тож
недуга набула іншої, точнішої назви – «синдром
хронічної втоми та імунної дисфункції», а в
Каліфорнії було засновано державний Інститут
синдрому хронічної втоми на чолі з професором
Джозефом Гольдштейном. Саме він здійснив вагомий
внесок у діагностику та методику лікування СХВ.
Зокрема, довів, що синдром зумовлюється
особливим, та все ще не виявленим вірусом.
Виснаженням нервової системи і
насамперед наслідками вегето-судинної дистонії
(ВСД) пояснює розвиток СХВ відомий вітчизняний
винахідник, лікар вищої категорії Петро Бартош, в
чиїй клініці лікують... безмедикаментозно. Як
зазначено в описі до його патенту на відкриття, в
м’язах з незрозумілих поки що причин формуються
невеликого розміру больові затвердіння. Вони
мають різні назви, отже, й застосовують
відповідні засоби для лікування таких начебто
діагностованих захворювань, як міозит, міальгія,
тендоміоз, вузли Ланге, тригерні пункти тощо.
Доктор Бартош наполягає й доводить клінічними
дослідженнями та переконливою кількістю
вилікуваних хворих, що всі ці больові явища –
лише симптоми розладів вегетативної нервової
системи, про що сигналізують оці затвердіння в
певних ділянках м’язів. Причому часто вони не
виявляють себе саме больовими відчуттями, отже,
можуть бути знайдені лише при огляді лікарем –
пальпаторно.
Водночас ці «вузлики»,
вмотивовано названі доктором Бартошем
«утвореннями патологічної вегетативної
імпульсації» (УПВІ), поводять себе в організмі
наче віруси-шпигуни в комп’ютері: подають
неадекватні, а головне – несанкціоновані
команди, спричиняючи збій у роботі програм, тобто
заважають нормальному функціонуванню систем
організму в цілому й окремих його ділянок
зокрема. «Лікування СХВ, як і решти симптомів,
зазвичай помилково діагностованих як
захворювання, має зводитися до ліквідації
осередків патологічної імпульсації, – зазначає
Петро Гнатович. – А для цього треба визначити їх
локалізацію й провести цілеспрямоване поетапне
руйнування».
– Як конкретно відбувається ліквідація цих
шкідливих «чужинців»?
– Здавалося б, досить просто:
здійснюється серія процедур механічного впливу
на кожне з УПВІ шляхом ішемічної компресії
(натискування, розминання пальцями або сферичної
форми напівкоштовним камінням). В окремих
випадках у затверділу ділянку вводиться
протизапальний або вітамінний препарат.
Складність же полягає в тому, щоб вчасно звернути
увагу на симптоми, зокрема й СХВ, та пов’язати зі
справжніми їх причинами. А для цього лікарям
бракує знань передусім через те, що в процесі їх
підготовки і підвищення кваліфікації в медичних
навчальних закладах не викладають, приміром,
рефлексотерапію, розділом якої є методика
лікування УПВІ.
– Зазвичай цікавить
профілактика їх виникнення. У чому вона полягає?
– Запобігти УПВІ практично
неможливо. Бо до кінця не з’ясовано механізм
запуску. Найімовірніше, він генетично
обумовлений. Адже в одних людей, навіть у дітей,
ці утворення виникають, а в інших – ні. Головне,
ми тепер знаємо засоби боротьби з такими
недугами, як вегетодистонія, СХВ, і навіть з тими,
що проявляють себе за органічно-патологічним
типом: сколіози, грижі хребцевих дисків,
тромбофлебіти, навіть ДЦП. Нерідко це –
недуги-хамелеони. Тож і позбутися їх у звичайний
спосіб не щастить.
– А завдяки вашому, Петре
Гнатовичу, ноу-хау це цілком можливо?
– Виходить, так. З тим лишень
зауваженням, що волію, аби моє відкриття стало
широко відомим усім колегам-лікарям, і вони мали
змогу його використовувати якнайефективніше.
Автор: Юрій Токарєв,
газета "Вечерний
Киев", 24 декабря 2004.
назад в раздел
"Статьи"
|
|
Запись на прием
по телефонам в Киеве: